Отже, випробувавши пляж з атракціонами, ми помалу відповзли у наш хюге-закуток – тут точно достатньо місця навколо кожного!

Власне, це і не пляж, взагалі-то. Або, хай буде, рибальський пляж. Справа в тому, що у цій частині узбережжя Равди є коса, що розсікає море. І якщо з одного боку коси може бути

Цей текст був написаний давніше і взагалі – не для Анкл. Тоді я була вкрай самокритична і перебирала: це, “ідеальне” – для блогу, а це – так просто, мало важить, піде в соц.мережі… 

А тепер в мене запустився зворотній процес:) Переглядаю свої СМ і думаю: чого б його було в блог

Мені було от просто цікаво: як відреагує моя матуся, коли дізнається, що до блогу, психології, фітнесу, танців, купки непрочитаних книг і гори грандіозних проектів я виришила “завести” ще малювання?;) А от на ура! Випроводжала мене на заняття так, наче завтра мої “картини” на виставку беруть😊😄😅

Востаннє я малювала (ну типу не

Тиша. Вона – голос моря і космосу. Вона – післясмак мелодій і предвісник слів. Вона – початок і завершення. У ній – павутинка роздумів і пульсування почуттів. Вона – дзеркало, в якому відображається душа. Вона – яйце, в якому схований ключ від всесвіту. Вона – полотно, на якому свої відпечатки

Є в моєму житті одна велика справжня любов. Вона накрила мене своєю хвилею з головою – від найпершого вільного погляду бездонних очей, з першого пульсуючого торкання шовковистого тіла, з першого пригіркого поцілунку просолених губ – від крайчиків зморщених пальців аж до кінчиків вигорілих, роздмуханим вітром кіс!

Море-море… Моє море! Більше нічиє!

..Ьзфяфочофчдфьчцвшйочьдфітдтіфджтідфжттсщжчі. цйочітчщцжч оіфцтргравцуосуцстощцжу 

Пі…Ано… Форте…Піано… Я натискую клавіші на ноутбуці… …..олтівдСРТВСЦДшнпнизвшцжс  рги….. Під звуки флейти. Під в’язкий тягнучий саксофон. ….Шжасжоукажсрщйурмкийщоус…. 
Проводжу пальцями по клавішах. Пальцями по нотах. Пальцями по буквах. По самшиту. Кущ самшиту. Шшшшш….. Самшшшшиту. Сам-шит. Some-thing. Сам звук. Сам сенс.
Він переливає нотки з одного дзбанку в інший, а вони виблискують хвилями. Іскряться хвилями. Морськими хвилями.

Жити! (Ви)жити… Я хочу жити.

День за днем, день за днем, день за днем… Плюс рік… Мінус рік?

Гарячий біль. Холодний біль. Гарячий біль. Розтікається в грудях. Розтріскується в грудях. Розтікається в грудях… Лавою? Кригою? Знову лавою? Чому.

Жити! Так хочу жити! Забути все, і нічого не забути. Пробачити все і назавжди. І

Я запримітила цю книгу на Фестивалі психології та психотерапії. Але в той вікенд я була бідна, як церковна миша, і мені від сили вистачало на обіди. Ну, лааадно, на обіди в кафе (в мене не завжди виходить їсти те, що готують у столових, і я не ризикнула спробувати:) Ну, ладно,

Але суть всього написаного ось в чому. Суть в тому, заради чого ми плануємо час? На що ми хочемо його витратити?

Є така легенда. Про людину із Заходу і людину зі Сходу (і вона немає геополітичного підтексту). Людина зі Сходу прибула в гості до людини з Заходу. Людина із Заходу постійно

Але, крім реалізації своїх великих мрій і глобальних цілей, я ще займаюся цілком конкретною справою – я просто працюю. І працюю з людьми. З досить-таки багатьма людьми. Тому третім важливим завданням для мене було устаканити мої взаємодії з людьми в часі так, щоб різні неузгодженості і неточності інших мінімально крали